«Щоденник», аналіз твору Довженко

Задум і створення

Довженків «Щоденник» виріс із чотирьох записних книжок. Він датується 1941-1956 роками. Проте у відвертій сповіді згадуються і роки дитинства письменника, а також в майбутнє простирається думка митця.

Перші уривки «Щоденника» були надруковані у журналі «Дніпро» за 1968 р. під назвою «Із записних книжок воєнних літ». У 1962 році «Щоденник» вийшов окремим виданням. Звичайно, це були лише уривки. Щоденник у звичному сьогодні виді був виданий у незалежній Україні, але, за заповітом його дружини, частина документів знаходиться у особистому державному фонді Російського державного архіву літератури і мистецтва.

Не дивно, що М.Вінграновський, що як режисер працював над фільмом «Щоденник. Довженко», так говорив про твір: ««Щоденники майстра! От де істинний Довженко. Тепер можна спокійно про це говорити. Недавно вони видані. Мало хто знав, що під час війни Довженко вів щоденник, якому довіряв найзаповітніші свої думки. Він змушений був вести таке подвійне життя…»

Літературний напрям і жанр

«Щоденник» Довженка вважається одним з найталановитіших його творів. Щоденник митця – це завжди щось більше, ніж просто особистісна сповідь. У Довженковому щоденнику поєдналось особисте і суспільне.

Щоденник – це завжди осмислення певних подій і роздуми. В даному щоденнику осмислення історичних і політичних подій, стосунків у літературних і соціально-культурних колах.

Про літературний напрям своєї творчості Довженко багато міркує у щоденнику. Традиційно Довженко – представник реалістичного напряму. Іще в 19 столітті реалісти прагнули зобразити світ ніби відбитим у дзеркалі, не обходячи нічого з відображеного. У цю реалістичну систему не вписується Довженків вислів: «Якщо вибирати між красою і правдою, я вибираю красу. У ній більш глибокої істини, ніж у одній лише голій правді. Істинне тільки те, що прекрасне». Це вже позиція неоромантизму. До того ж віє від цього античним катарсисом, що відбувався у давнього грека, який стикався з красою. Так і Довженко вважав красу верховним учителем і шукав її в усьому людському, рівняючи з істиною.

Письменник навіть вивів своєрідну формулу краси, яка складається з того ж, з чого життя і перемога – «з осердеченого любовного сполучення всіх його явищ».

Довженко як письменник і режисер, що описував війну, постає перед вибором: зображати всі її жахи чи уникати натуралізму. І тут Довженко категорично виголошує: «Війну називають мистецтвом. Вона таке ж мистецтво, як шизофренія або чума».

Проблематика твору

У «Щоденнику» висвітлюються настільки гострі суспільні проблеми, що не дивують роки його забуття у тому вигляді, у якому його отримав сучасний читач. Передусім, кожне речення щоденника свідчить про патріотизм і любов письменника до України. Герой оплакує втрати України, поруйнованої і пограбованої, як ні одна країна в світі, у роки війни. Він не розуміє, «чому любов до свого народу є націоналізм… В чім його злочин?»

Взагалі поняття націоналізму бентежить патріота Довженка: «Коли немає ненависті принципової, і зневаги нема, і недоброзичливості ні до одного народу в світі, ні до його долі, ні до його щастя, ні гідності чи добробуту, - невже любов до свого народу є націоналізм?»

Довженко переймається долею і характеристикою народу, «що протягом століть втрачав свою верхівку інтелектуальну», народу, якому притаманні відсутність вірності, легка асиміляція і безбатьківщина, байдужість до своєї старовини й історії: «Непошана до старовини, до свого минулого, до історії народу… шкідлива і ворожа інтересам народу». Письменник сміливо викриває народних ворогів: «Скільки ж темної шушвалі ненавидить наш народ».

З огидою Довженко описує наркомів, що говорять суржиком з трибун, з яких ніхто не може сказати правди. У противагу їм народ темний і нужденний, нагадує тютюн, який весь час пасинкують, у якого велике дебеле листя, а цвіту де-не-де.

Нерозв’язаною проблемою Довженко вважає проблему замовчування історичної правди: «Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалась чимось забороненим, ворожим і контрреволюційним – це Україна». Це Довженко вважає причиною появи дезертирів, слабодухих і запроданців: «Перечитав знову Історію України. Боже, до чого вона сумна і безрадісна. До чого невдала і безпросвітна. Нігде правди діти – і погані ми, і нещасливі. Більш нещасливі, ніж погані…»

Тісно пов’язана з проблемою історичної правди проблема правдивого і вільного голосу митця: «Мені важко од свідомості, що «Україна в огні» - це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо».

Згадується і засуджується у щоденнику, хоч і завуальовано, процес розкуркулювання на Україні. Довженко шкодує за знищеними на Україні хуторами. Поборник усякої справедливості, він натякає на посадовців не на своєму місці: «Всі прагнуть посад… Так і лізуть до посад».

Митець Довженко – великий гуманіст, що вважає найбільшим скарбом свого людства саму людину. У «Щоденнику» роздум про її майбутнє: «Сьогодні ми не належим уже собі. Ми належим війні, яка змінить світ. Ми належим майбутньому, бредучи по коліна в крові, окрашені минулим, майбутньому ключова у щоденниках: «І не Україні одній я належу. Я належу людству, як художник, і йому я служу. Мистецтво моє – мистецтво всесвітнє».

Довженко передбачив зло, яке може спричинити атомна бомба, так що люди будуть жити, «як на пиру перед останньою всесвітньою чумою».

Сюжет і композиція

«Щоденник» - це записи у хронологічному порядку. Вони можуть бути не пов’язані між собою, найчастіше це просто реакція на події, що відбувались у житті героя.

Усі записи можна розділити за тематикою на декілька груп. Перша група – це абстракті роздуми на теми, що хвилюють письменника. Усі такі роздуми розглянуто у розділі «Проблематика». Друга група – думки, що спровоковані певними подіями в теперішньому героя. Скажімо, згадка про те, як Н украв у Довженка книжку Коцюбинського, викликала роздум про аморальність оточення митця. Оповідь про розмову з Хрущовим надихнула на плач над долею української жінки, яких 50 тисяч вивезли німці до Німеччини.

Третя група – це записи про події в творчому, професійному життя Довженка, яке тісно пов’язане з його біографією. Режисер згадує, що «Україна в огні» не сподобалась Сталіну і була заборонена для друку і для постановки. Він описує роботу над літературним сценарієм «Мічурін» про воїна-мученика, про людину, про життя, про труд і благородство високої мети», про роботу над новими книжками і сценаріями.

Четверта група записів – спогади про близьких людей, скажімо, про життя батька і його смерть від голоду у 80-річному віці в окупованому Києві. Або спогади матері про Різдво 1941 року, коли вона співала батькові колядок, що втілювали «увесь згинувший у небуття наївний і прекрасний свій світ». Довженко згадує смерть Маяковського у п’ятнадцяті роковини.

П’ята група – творчі ідеї режисера і письменника. Це і драма «Заступник дурня», і тема сценарію «Рабство», повість і п’єса «Життя в цвіту», і «Золоті ворота» - роман про часи війни. Герой роману – Кравчина, солдат-піхотинець. Його єдина дитина, дочка Марія, в полоні, поґвалтована. А син героїчно помирає. Інший же його син, як і син Тараса Бульби, з яким себе порівнює Кравчина, зраджує, йдучи до бандерівців. Тут є реалізовані і нереалізовані задуми, як книга про своє життя в мистецтві.

В окрему групу можна виділити записи про творчий процес. Митець втомлений і виснажений вщент, все написане здається нікчемною краплинкою того, що він так пристрасно хотів сказати. Серед цих висловів багато афоризмів: «Щоб бути художником, треба мати залізну мужність».

Сюди ж можна віднести і крамольні роздуми про недоліки радянського життя: «Кінотеатри жалюгідні, екрани подібні до поштових марок, маленькі… звук аморальний і аморальна обробка плівки… Я був мученик у результатах своєї творчості».

«До смерті не розумію, чого може бути кращого від конкретної роботи, від уміння творити конкретну цінність для свого суспільства.

Герої твору

Довженко-митець у кожному своєму творі змальовував рідний народ. У «Щоденнику» це, перш за все, народ-переможець, це ті 40 мільйонів українців, «нещасних і безголових», з страшною долею, чия гордість перед людством у єднанні. Іще в 1942 році Довженко знав, що німці - мерці. Бо «радянський народ весь вихований у прагненні подвигу».

Так, міркуючи про ідею «Повісті полум’яних літ» у 1944 р., Довженко прагне зробити радянський народ у картині більшим за війну, смертю смерть поправшим. А ці слова, як відомо, сказані про воскреслого Ісуса.

Знедолений і замучений народ являється у творі через певні, завжди трагічні, постаті. Ось жінка, що привезла на санчатах своїх дітей, а вони замерзли. Ось батько, який прожив нещасливе життя і помер од голодної водянки в окупованому Києві: «Він був неграмотний, красивий, подібний зовнішньо на професора чи академіка, розумний і благородний чоловік. Родись і вирости він не в наших умовах, з нього вийшов би великий чоловік. Прожив він усе життя своє невдоволений, не здійснений ні в чому, хоч і готовий народженням своїм до всього найвищого і тонкого, що є в житті людства». Герої і мученики, жінки, що ходять у ярмі одна з одною або з коровою, воїни-переможці і мільйони вбитих радянських людей – ось герої Довженкового «Щоденника».

Головний герой-оповідач

Напевне, немає інших жанрів, у яких би постать автора була настільки наближена до особистості героя, як щоденник. Довженко до безтями любить батьківщину і народ, при цьому він вірний ідеалам комунізму: «Треба… роботою довести, що я радянський митець, а не одіозна талановита постать з «обмеженим світоглядом». Герой не боїться критикувати будь-якого представника керівництва, наприклад, стверджує, що не бачив чистих рук у фабричній ячейці.

Митець відкриває душу, ділиться ідеями і сюжетами нових творів. У низці життєвих подій автор описує свою творчу кризу: «Що сталося зі мною? Мені здається, що читач не читає мене, ненавидить і не довіряє мені в часи Вітчизняної війни». Щоденникові Довженко виливає причину таких перемін: курівництво навіває думки, «що я ворог народу, небезпечна і шкідлива людина, націоналіст, контрреволюціонер, поплічник Гітлера і диявола». Між тим, герой бачить своє майбутнє тільки серед людей: «Побажаю і великому мойому радянському народу-велетню щастя і слави. Бо його щастя – моє щастя! І життя моє – служіння йому».

У своє 50-річчя герой ділиться життєвим кредо: він просить ясного розуму ще на 10 років, щоб «зробити щось добре для свого народу». Найцінніше для героя – робота і «трохи радості». Довженко не може радіти, коли погано людям навколо. Він не може бути вдоволеним по своїй натурі.

Один з щоденникових записів 1945 р. присвячений сну героя. Цей сон, напевне, - вигадка. А можливо, письменникові справді наснилась описана ще в Біблії історія, яка сталась із пророком Ісайєю. Бог дав пророку замість язика мудре жало змії. А от Довженкові наснилось, що Бог зняв з нього брем’я Слова, бо «воно є лож сьогодні на землі». І Довженко взяв собі дар музики, створивши патетичну симфонію боротьби «про Радянський Устрій на Землі». Мета цього талановитого митця – писати для людей, яких він любить понад усе на світі, правду, всю, без страху... гімн Радянському Всесвіту.

Художня своєрідність

У «Щоденнику» поєднується документальність і художність, особистісні переживання і суспільні тенденції, реальні події, сни і роздуми. Крім того, щоденники Довженка написані двома мовами – українською і російською. У «Щоденнику» поєднуються і описуються різни види і жанри мистецтва. Це і сценарії, і романи, і навіть скульптури. Скажімо, пам’ятник епохи – дівчина Олеся, яка у воєнні роки ходила в ярмі вдвох з коровою. Це узагальнений образ радянської жінки, нескінченне нагадування майбутнім поколінням про ціну перемоги.

По писателю: Довженко Олександр Петрович