«Доля», аналіз вірша Шевченка

Істрія створення

Вірш «Доля» Шевченко написав 9 лютого 1958 р у віці 44 років. Письменник, що має величезний життєвий і творчийдосвід, аналізує своє життя і витоки власної творчості. Три ліричні твори Шевченко датував одним днем, вони об’єднуються у ліричний цикл: «Доля», «Муза», «Слава». Вперше вірш було надруковано в альманасі «Хата», що виданий у Санкт-Петербурзі у 1860 р. Цей варіант був без чотирьох останніх рядків. Твір надруковано без скорочень у 1867 р. у «Кобзарі» , виданому також у Санкт-Петербурзі.

Ліричний цикл є триптихом, становить єдине ціле. Це підтверджується листом Шевченка до Аксакова, датованим 11 лютим 1958 р. У листі Шевченко назвав цикл так: «Одно в трех лицах… новорожденное чадо».

Літературний напрям і жанр

Ліричний вірш можна віднести до жанру філософської лірики, медитації. Шевченко звертається до власної долі, згадуючи, що вона промовляла в дитинстві ліричному герою:

«Учися, серденько, колись
З нас будуть люде»…

Таким чином, монолог перетворюється на діалог, вірш – на відповідь про заклик долі. Ліричний твір має натяки на автобіографічні риси: бідування в дитинстві, прагнення вчитися, наука у п’яного дяка.

Композиція, мотиви, образи, розмір і римування

Вірш складається з 18 рядків, написаних чотиристопним ямбом і заримованих по-різному. Перші 2 рядки мають суміжне римування, далі 12 рядків перехресного римування, останній катрен – кільцеве римування. Логічні частини вірша не збігаються зі зміною типу римування, вони не однакові за розміром. Літературознавці визначають частини цього твору як теза – антитеза – синтез і висновок. Перша частина складає половину твору, 9 з половиною рядків. Ліричний герой персоніфікує долю і розмовляє з нею. Вона не тільки відверта з героєм і не обіцяє йому нездійсненного, але стала йому «другом, братом і сестрою». Насправді ж доля у вірші виконує функцію померлої матері: вона любить, називаючи серденьком, вона не полишає, переймається майбутнім хлопця. Він же слухняно виконує її настанови:

А я послухав, і учивсь,
І вивчився.

З іншого боку, Шевченко використовує сімейну легенду про те, що батько, помираючи, казав родичам про 11-річного Тараса, що буде з нього або щось добре, або велике ледащо. У творі доля майже дослівно промовляє слова батька, перетворивши їх на афоризм «будуть люде». Таким чином, на уособленні долі побудований перший вірш циклу.

Друга частина твору становить антитезу до першої частини. У ній, навпаки, відсутні будь-які епічні подробиці, які можна, одначе, прочитати між рядками, знаючи біографію Шевченка:

А ти збрехала.
Які з нас люде?

За цими словами тяжкі роки життя письменника, зневага і невизнання.

Наступна частина – логічна кульмінація. На зміну «ти не лукавила зі мною» приходить «ми не лукавили з тобою». Шевченко цілком ототожнює себе зі своєю долею. Він приймає усе, що з ним сталось у житті, і навіть вдячний за це, бо це – безцінний досвід. Шевченко прописує життєве кредо чесної людини і відвертого письменника-реаліста за допомогою контекстуальних синонімів «не лукавили» - «у нас нема Зерна неправди за собою».

Остання частина – заклик до долі продовжити життєвий шлях. Просто йти, йти далі – це і є доля кожної людини. Ліричний герой пов’язує своє майбутнє зі славою. Так вірш зближується тематично з численними «Пам’ятниками», починаючи з Горація. Слава – це і є пам’ятник, якого прагне у кінці життя кожний творець: «Слава – заповідь моя».

Останній вірш циклу «Слава», в противагу «Долі», написаний в зниженому стилі. У кінці вірша «Слава» ліричний герой називає славу своєю долею і нареченою. Слава для героя – найвища нагорода. До неї він пригортається і засинає любенько під її крилом (символічна смерть). Він уже здобув славу, про яку у першому вірші циклу говорить як про найважливішу мету, заповідь.

По писателю: Шевченко Тарас Григорович