«Кавказ», аналіз поеми Шевченко

Історія створення

Поема «Кавказ» була написана у 1845 р. і увійшла у збірку «Три літа». У цей час поет мандрував з Петербургу до України і написав поему у Переяславі. Шевченко передав один із списків рукопису за кордон Міцкевичу. Вперше поема надрукована також за кордоном, у Лейпцизі, у 1859 р. у збірці «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки».

Літературний напрям і жанр

Жанр твору визначають умовно. Поема – твір ліро-епічний. У ній поєднуються епічний сюжет і ліричні відступи ліричного героя. У поемі «Кавказ» відсутній епічний сюжет, немає епічних героїв. Поемою «Кавказ» називається через розмір. Насправді твір відноситься до ліричного роду, тому його жанр увібрав у себе такі жанри як політична медитація, політична інвектива і героїчна ода. Для українського ЗНО жанр визначається як сатирична поема, і це визначення має сенс, адже Шевченкові вдалося створити сатиру на політичні і соціальні засади Російської імперії. Але визначення поеми знову лишається умовним.

Іван Франко назвав «Кавказ» огнистою інвективою проти «темного царства» зі становища загальнолюдського, найкращим свідоцтвом «могутнього, всеобіймаючого, щиролюдського почуття нашого поета». Сатира у поемі виявилась настільки гострою, що актуальна і сьогодні, причому відносно будь-якої колонізаторської політики. Такий високий ступінь узагальнення свідчить про реалістичний напрям твору.

Тема і основна думка

Тема поеми – зображення загарбницької політики і війни Російської імперії на Кавказі. Основна думка – засудження цієї політики, самодержавства і кріпосництва; співчуття поневоленим народам і заклик до боротьби проти насильства.

Сюжет і композиція

Твір присвячено Якову де Бальмену. Цей художник, друг Шевченка, що допомагав у оформленні рукописного альбому поета, загинув на Кавказі влітку 1845 р. у віці 31 року.

Епіграф – слова з Книги пророка Єремії. Ось як вони звучать у перекладі Огієнка: «Ой, коли б голова моя стала водою, а око моє за джерело сльози, то я плакав би вдень та вночі над побитими доньки народу мого!..» Єремія плаче за побитими співвітчизниками, але Шевченко просто відкинув останні слова, бо ліричний герой його твору плаче за всіма «побієнними».

За змістом поема поділяється на 3 частини, відділені одна від одної ліричними відступами, і це зближує твір з поемою. Перша виводить образ прикутого до гори Прометея. Для Шевченка Прометей, якого довічно карає орел-Зевс, - уособлення волелюбного духу людини:

Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.

Друга частина – це сатиричний монолог Росії-колонізатора, яка переконує горців у перевагах життя в імперії. Серед переваг письменність і наука, звичка отримувати як подачку з рук «благодєтєлів» навіть чурек і саклю (хліб і дім), Сибір і тюрми, біблійна наука, далека від життя, тюрми і кайдани, узловаті кнути.

Остання змістова частина – ліричне звернення до убитого Якова де Бальмена.

Поема складається з декількох умовних частин-звертань, які літературознавці називають іще епізодами. Ліричний герой звертається до Бога, гнівно і безстрашно, як біблійний пророк, звинувачуючи Бога у людському горі:

Коли одпочити
Ляжеш, Боже, утомлений?
І даси нам жити.

У цьому зверненні до єдиного і всемогутнього Бога ліричний герой висловлює впевненість у тому, що в майбутньому, коли «встане правда, встане воля», Богу «помоляться всі язики Вовіки і віки».

Ліричний герой звертається до народів Кавказу, називаючи їх лицарями великими, Богом не забутими:

Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає.

Найбільше за розміром у поемі звернення умовного представника Російської імперії до народів Кавказу – гостра інвектива, яка висміює «просвітницьку» політику Росії, що бажала «ощасливити» загарбані нею народи:

Од молдаванина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує.

Ліричний герой звертається до співвітчизників, що причетні до правлячої верхівки, а значить, до пригноблення і поневолення інших, навіть продають або у карти програють «людей… не негрів… а таких Таки хрещених… но простих»:

Суєслови, лицемєри,
Господом прокляті.
Ви любите на братові
Шкуру, а не душу!

Герой звертається до Ісуса Христа, з якого насміялись християни, а потім до народів Кавказу від імені освічених християн-співвітчизників:

Просвітились! Та ще й хочем
Других просвітити…
Всьому навчим: тілько дайте
Свої сині гори
Остатнії… бо вже взяли
І поле і море.

Останнє звернення у поемі до Якова де Бальмена, якому «довелось запить З московської чаші московську отруту», дух якого ліричний герой просить виглядати його в степу з неволі (Так Шевченко називає своє життя на землі).

Твір завершується ліричним роздумом поета про своє призначення на землі:

А поки що мої думи,
Моє люте горе
Сіятиму, - нехай ростуть
Та з вітром говорять.

Так поема починається і завершується пейзажем, але починається описом гір Кавказу, а закінчується українськими степами. Обидва пейзажі уособлюють любов до батьківщини і її цінність для народів, хоча і різних.

Художня своєрідність поеми

Поема ґрунтується на трьох символах: Прометея, Орла і тюрми. Прометей, давньогрецький титан, що всупереч волі Зевса дав людям вогонь і був за це покараний. Його прикували на горах Кавказу. Вдень прилітав Орел – уособлення Зевса, що клював його печінку. За ніч печінка знову відростала. Ці муки продовжувались вічно. І, як показала поема, подовжуються і донині. Тільки Прометей у поемі – символ народної нескореності. Орел – символ імперської влади, що пригнічує волю, і алегорія Російської імперії з її двоголовим орлом. Тюрма і «неісходима Сибір» (у Шевченка жіночого роду) – символічні наслідки народної нескореності, символ нескінченності і масштабу покарань.

Сатирична спрямованість твору своєрідна. Це переважно лірична сатира. Ліричну ноту посилює фінальне звернення до Якова де Бальмена. Для сатири поеми характерні викривальні гнівні звернення («У нас навчіться… В нас дери Дери та дай, І просто в рай Хоч і рідню всю забери»), риторичні питання («А сльоз? А крові?») сарказм («І од глибокої тюрми Та до високого престола – Усі ми в золоті і голі»), оцінки і характеристики («По закону апостола Ви любите брата! Суєслови, лицемєри, Господом прокляті.). З «Кавказу» походить немало афоризмів: «Встане правда! Встане воля!», «Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая»).

Іронія може поєднуватись з іншими тропами, скажімо, уособленням:

Отам-то милостівії ми
Ненагодовану і голу
Застукали сердешну волю
Та й цькуємо.

Сарказм теж базується на яких-небудь тропах, так опис «не рік, а моря», огненного моря сліз переходить у «славословіє»:

Слава! Слава!
Хортам, і гончим, і псарям,
І нашим батюшкам-царям
Слава!

Шевченко розвінчує політичну фразеологію колоніальної політики насаджування імперських переваг, таку як просвіщення і благоденствіє:

Ви ще темні,
Святим хрестом не просвіщені,
У нас навчіться…

При цьому наводиться приклад з Біблії, в якому описані не найкращі діла царя Давида, що «дружню жінку взяв до себе, А друга вбив».

Рефреном у поемі проходять насичені алітераціями та повторами цілих звуконаслідуваних складів рядки:

За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.

По писателю: Шевченко Тарас Григорович